Українська мова за професійним спрямуванням

2024-2025

   Добрий день! Працюємо дистанційно!!!

Т-31,Ф-31

Тема: Інформаційно-розпорядчі документи

1. Опрацювати презентацію " Види документів".https://docs.google.com/presentation/d/1atoRAN8zzo4YLpL_6IhWyqmd3ajP8pkh/edit?usp=

        Оновити свої знання та краще підготуватися  до занять допоможе підручник  С.В. Шевчук «Українська мова за професійним спрямуванням»

 https://cutt.ly/2XaAuQ          

      __________________________________________

Тема: " Функції мови. Стилі, типи, форми мовлення"с.14-49, с.109-115

1. Опрацювати зміст лекції. Записати у зошит стислий конспект   https://docs.google.com/document/

________________________

Тема: Документи. Текст. Види документів. Реквізити

1. Опрацювати презентацію " Види документів".https://docs.google.com/presentation/d/1atoRAN8zzo4YLpL_6IhWyqmd3ajP8pkh/edit?usp= 

Оновити свої знання та краще підготуватися  до екзамену допоможе підручник  С.В. Шевчук «Українська мова за професійним спрямуванням»

_______________________________

Тема: Термінологія. Терміни і професіоналізми. Словники

1. Опрацювати презентацію "Терміни. Термінологія. Словники"https://docs.google.com/presentation/d/1IW2BWPvwES_1TbrCWsiQSaJ0tOQgPqAH/edit?usp=

2. Підготуватися до КТ1. Виконати тест на платформі " Всеосвіта"

_____________________________-

Тема:  Структура ділового спілкування.  Мовленнєвий етикет  

Опрацювати матеріал презентацій:    " Мовний етикет",   https://docs.google.com/presentation/d/1uJytSLzhqFhhbguE38JYmG-J9JkHH0jc/ed 

 " Ділове спілкування"                https:// docs.google.com/presentation/d/1Sk8rv4a3TTiyg58WXHFl_-J_eRpSMMpA/edit?us

_____________________________

Тема: Специфіка мовлення фахівця. Формування навичок і прийомів мислення

1.Законспектувати функції та типи мислення.

2.Надіслати зразок тексту публіцистичного стилю та наукового, використовуючи поняття - МОВА.

Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує. На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та ін.

Основні функції мислення

- Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)

- Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)

- Прогнозна (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)

- Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)

- Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльності людини і суспільства в різних формах та проявах)

- Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)

- Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)

- Аналітична і синтетична

- Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

Типи мислення

·         Конкретне мислення       Абстрактне мислення       Вербальне мислення      Дискурсивне мислення      Недискурсивне мислення (інтуїція, уява) Логічне мислення

·         Алогічне мислення       Раціональне мислення       Ірраціональне мислення        Наочно-образне мислення        Концептуальне (понятійне) мислення        Машинне мислення

Види мислення

Практичне

Теоретичне

Професійне

_______________________________

Тема: Орфографічні, орфоепічні. лексичні та морфологічні норми української літературної мови

1. Опрацювати презентацію "Норми літературної мови. Милозвучність. https://docs.google.com/presentation/d/1WU_aHTxmcfy5pNzoB_NXRJBwfIssoxiu/edit?usp=sharing&ouid=117058737938045567614&rtpof=true&sd=true

2. Виконати тест на " Всеосвіта" - "Орфографічна норма" код доступу  vdw654

__________________________________

Таблиця 1.  Стилі  сучасної української літературної мови

Тема:"Мовні норми. Культура мови під час дискусії" с.19, с.68-71

1. Законспектувати"Мовні норми

" https://docs.google.com/document/d/1--86QwmrqXkCNGWpYB

2.Виконати практичне завдання

1.Завдання  Відредагуйте словосполучення, поясніть, які норми літературної мови порушені.1 Приймати участь,2 на протязі всього періоду, 3 інформаційне повідомлення, 4 місяць вересень, 5. моя власна думка, 6. відмінений указ, 7самовдосконалювати себе, 8 моя автобіографія, 9 інтелектуальний розумовий процес, 10 підвести вгору погляд, 11відступити назад, 12 більша половина, 13 самоаналізувати себе,14 о двадцятій годині вечора, 15 більш широкі можливості, 16 у відповідності з, 17 знайдена проблема.

2.Завдання Утворіть чоловічі та жіночі форми по батькові.Петро, Семен, Ілля, Хома, Григорій, Юрій, Яків, Теодор, Олекса, Олексій, Панкратій, Устим, Тарас, Олег, Сава, Кузьма, Ігор, Сергій, Силантій, Панкрат, Ярема, Микола, Віктор, Матвій, Олександр.

3.Завдання. Провідміняйте власне  прізвище імя по батькові

Тема   Орфоепічні та орфографічні норми сучасної української літературної мови. Орфоепічні та орфографічні словники

Мета: ознайомити студентів  з орфографічними та орфоепічними нормами українського правопису; розвивати навички правильної вимови; виховувати мовну та мовленнєву культуру студентів.

План:

1.     Орфоепічні норми СУЛМ.

2.     Орфографічні норми СУЛМ.

3.     Складні випадки слововживання.

Орфоепічні норми СУЛМ

Орфоепічна й акцентна норми - це правила вимови й наголосу.

Українська і російська мови мають різні правила орфоепії. Російською мовою можна недомовляти закінчення слів ,пропускати склади ,ненаголошені о як а, і це буде вважатися неграмотною орфоепією.

Українська мова вимагає вимовляти все точно і чітко, так, як написано. Виняток представляє одна літера щ, яка є складовою, двозвучною в усіх словах і вимовляється як шч.

У час І.Франка українська мова не мала ще літери щ, вона запозичена з російського алфавіту в радянські часи, але орфоепія-вимова залишилась давня. Друге правило української орфоепії стосується ненаголошеної літери о. Коли люди, що говорять українські слова на російський лад ,то ось який орфоепічний парадокс, що з того виходить: кампазітари, автапартрети, падарунок, паштова скринька, періад, прагрес...

Українська мова просить вимовляти всі ненаголошені о як О:композитори, автопортрети. Третє правило стосується орфоепії і української літери В. У російській мові літера в вимовляється як «ф». В українській мові підміна звуку «в» на «ф» звучить абсолютно немилозвучно, неграмотно, неприємно.

Варто з особливою уважністю дотримуватися у своєму мовленні таких орфоепічних норм СУЛМ:

1.     Вимова звуків і словосполучень (конкурент: «о» замість «а»; кігті, легко, вогко, дьогтю: «г-х» замість «х»; клятьба: «т» замість «д»; просьба: «с» замість «з»; проїзний – без «д»; якісний – без «т»; Голландія (подвоєння); дорогий – дорожчий; вузький – вужчий і т.д.)

2.     Враховувати суспільний характер орфоепічних норм (правильно наголошувати слова, уникати повторень, мовних вад, дотримуватися чергувань голосних і приголосних у вимові).

Орфографічні норми СУЛМ.

Орфографічна норма – це орієнтація в написанні на останнє видання «Українського правопису» та на нормативні словники.

Орфографія визначає правильне написання звуків літерами, написання слів разом ,окремо і з дефісом, вживання великої літери ,правила переносу частини слова з рядка в рядок ,окрім того, орфографія регулює написання афіксів і закінчень відмінювання слів.

Орфографічні правила ,як складова частина системи письмових норм літературної мови ,єдині для всіх ,хто користується даною мовою, єдність і обов’язковість орфографії для всіх полегшує спілкування людей за допомогою літературної мови, ефективніше сприяє піднесенню мовної культури народів. У основі орфографії лежить графіка ,водночас вона ґрунтується на певних принципах, які зумовлені фонетичною і граматичною будовою мови й віддзеркалюють шляхи формування та розвитку її правописної системи. Сучасна орфографія вибудувана на двох основних принципах – фонетичному і морфологічному. Певне застосування має також і смисловий або семантично-диференційний принципи письма. Так, за смисловим розрізненням слів вживаємо велику й малу літеру.

Варто з особливою уважністю дотримуватися таких орфографічних норм СУЛМ:

1.     Написання складних слів (напівприбутковий, піваркуша; жиробанк, ціноутворення; член-кореспондент, купівля-продаж, кіловат-година, людина-день, пів Києва, пів Європи; інтервалютний, самоокупний; суспільно корисний, безстроково відпускний; кількамільйонний, двохсотий; о п’ятій годині, десять хвилин на четверту; абищо, хтозна-який; раз у раз, кінець кінцем, одним одна; по-нашому, ні з ким та ін..)

2.     Правопису географічних назв (Сімферополь, Кемберленд, Середземне море, село Івана Франка, Івано-Франківськ, Франкфурт-на-Майні та ін.)

3.     Написання слів іншомовного походження (бланк, альтруїзм, сума, маса, тонна, голландський, контрреволюція, іпотека, консорціум, бар’єр, феєрверк та ін..)

                                                     

ТЕМА: Термін та його ознаки. Термінологія як система

План:

1.Терміни. Ознаки термінів

2.Способи творення термінів.

3. Професіоналізми

 Термін (від латин. terminus - межа, кінець) — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують словотермінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. 

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1)     логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2)     мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів — синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові й под.).

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1.      Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2.      Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3.      Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4.      Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

—    нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

— відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);

—    стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);

—здатність утворювати похідні:  

зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

Способи творення термінів.

Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1.      Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринокпраці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2.      Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3.      Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4.      Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи: 1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і под. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат). 2. Міжгалузеві терміни це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність. 3. Вузькоспеціальні терміни це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под. Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

 Професіоналізми — це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни — це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка — платіжне доручення; вишка — вища математика, пара — дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: бобик, бублик у мові водіїв. Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

 Номенклатура (від лат. nomenclatura — перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття.

    Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі — Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, технічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, гривня і под.).

 Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними. Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).

     Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків,  унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт).

 Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів.

оновити свої знання та краще підготуватися  до екзамену допоможе підручник  С.В. Шевчук «Українська мова за професійним спрямуванням»

Таблиця 2. Критерії класифікації документів 

№	Ознаки класифікації	Групи документів
1	За найменуванням	Заява, лист, телеграма, довідка, інструкція, службова записка, протокол та ін.
2	За походженням	Службові (офіційні) документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Вони оформляються в установленому порядку. Особисті документи створюються окремими особами поза сферою їх службової діяльності
3	За місцем виникнення	До внутрішніх належать документи, що мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено.  До зовнішніх належать ті документи, які є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями.
4	За призначенням	Щодо особового складу (особові офіційні документи), кадрові, довідково-інформаційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, організаційні, розпорядчі.
5	За напрямом	Вхідні, вихідні
6	За формою	Стандартні(типові)  – це документи, які мають однакову форму й заповнюються в певній послідовності й за обов’язковими правилами(типові листи, типові інструкції, типові положення). Індивідуальні (нестандартні) документи створюються в кожному конкретному   випадку для розв’язання окремих ситуацій. Їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви)
7	За терміном виконання	Звичайні безстрокові – це такі, що виконуються в порядку загальної черги. Для термінових установлено строк виконання. До них  зараховують також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма). До дуже  термінових належать документи, які мають позначення «дуже терміново».
8	За ступенем гласності	Для загального користування, службового користування, таємні, цілком таємні.
9	За стадіями створення	Оригінал – це основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Він має підпис керівника установи, і в разі потреби його  засвідчено штампом і печаткою. Копія – це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов’язково робиться помітка вгорі праворуч “копія’’. Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат. Відпуск – повна копія відправленого із установи документа, яка залишається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг. Дублікат – це другий примірник документа, виданий у зв’язку з втратою оригіналу. В юридичному відношенні оригінал і дублікат рівноцінні.
10	За складністю (кількістю відображених питань)	Прості, складні. Прості – відображають одне питання, складні - декілька
11	За терміном зберігання	Тимчасового (до 10 років), тривалого(понад 10 років), постійного зберігання
12	За технікою відтворення	Рукописні, відтворені механічним способом
13	За носієм інформації	На папері, диску, фотоплівці, магнітній стрічці, перфострічці, дискеті

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1).

Усне ділове мовлення - це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Таблиця 1

Усна форма ділового стилю

Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:Спілкування – складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності.

1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів довкілля. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків із довкіллям. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, любові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.

ДЕСЯТЬ КРОКІВ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ

ПРОВЕСТИ БЕСІДУ УСПІШНО

1. Ретельна підготовка.

Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.

2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.

Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.

3. Намагайтеся створити атмосферу довіри.

Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо Ви справите приємне враження на нього.

4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.

Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.

5. З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні

повноваження.

6. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.

7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.

Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.

8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.

Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.

10. Підсумуйте результати бесіди.

Із поняттям “мовна норма” пов’язане поняття “культура мови”.

Культура мови — це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні “правильно-неправильно”, то культура мови - на рівні “краще, точніше, доречніше”. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

Типізація мовних норм

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови);

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);

4. Лексичні (норми правильного слововживання);

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Останні три типи мовних норм називаються правописними.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей

Характеристика

    Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника за підписами пред­ставників адміністрації. Це офіційний документ, який видає ад­міністрація на прохання працівника. Характеристику пишуть або друкують у двох примірниках, один з яких видають особі, а другий (копію) підшивають до особової справи.

Основні реквізити характеристики:

1.           Назва документа й прізвище, ім'я, по батькові того, кому видається характеристика.

2.     Рік народження, освіта.

3.           Текст, де зазначено, з якого часу працює чи вчиться особа, як ставиться до виконання своїх службових обов'язків, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі.

4.           Дата складання.

5.           Підпис відповідальної службової особи й гербова печатка організації, яка видала характеристику.

 Текст викладається від третьої особи.

Основні поняття теми

Заява – документ, адресований установі або посадовій особі, у якому міститься прохання або пропозиція однієї чи кількох осіб.

Автобіографія – документ, у якому особа власноруч у хронологічному порядку викладає факти свого життя й діяльності.

Характеристика – документ, у якому міститься об’єктивна оцінка ділових та моральних якостей працівника як фахівця.

 Трудова угода – документ, який укладається між організацією тафахівцем, який не працює в цій організації, але надає певні послуги, виконує певні види роботи.

Резюме – документ, який укладає особа для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади.

Супровідний лист до резюме – документ, що додається до резюме. У супровідному листі претендент на посаду обґрунтовує доцільність узяти саме його на цю посаду.

Рекомендаційний лист (від лат. recomendatio – доручення ) – документ, укладений роботодавцем, у якому міститься відгук про роботу, діяльність якої-небудь особи, а також вказівка або порада щодо прийняття на роботу, підвищення на посаді тощо.

 Доручення – документ, за допомогою якого одна особа чи організація доручає іншій особі чи організації виконувати за неї юридично значущі дії або представляти її в органах суду. Розписка– документ, що підтверджує факт передачі й одержання матеріальних цінностей, документів тощо.

Наказ – це розпорядчий документ, який видає керівник організації на правах єдиноначальності на підставі та на виконання чинних нормативно-правових актів, розпорядчих документів та директивних листів організацій вищого рівня або за власною ініціативою чи ініціативою структурних підрозділів організації.

Витяг із наказу – це копія однієї чи кількох частин відповідного наказу.

Розпорядження– документ управлінської діяльності, видається посадовими особами, державними органами, установами, підприємствами в межах їх компетенції з метою оперативного керування.

Вказівка – розпорядчий документ, який створюють на підприємствах переважно з питань інформаційно- методичного характеру, а також для організації виконання наказів, інструкцій, інших актів органів управління.

Пояснювальна записка – документ, адресований керівникові, у якому подається пояснення ситуації, що склалася.

Доповідна записка – документ,адресований керівникові, у якому подається інформація про певну подію, повідомляється про виконання доручення, розпорядження тощо.

 Акт– документ, який укладають кілька осіб для підтвердження фактів, подій.

Протокол – документ, у якому фіксуються хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад.

 Витяг із протоколу – відтворення певних частин протоколу.

 Службовий лист– один із видів документації, призначений для спілкування й обміну інформацією між організаціями, установами, партнерами тощо.

Прес-реліз – офіційне коротке повідомлення представникам засобів масової інформації про захід чи важливу подію.

 Повідомлення про захід – один із різновидів службового листа, у якому міститься запрошення взяти участь у певному заході.

Звіт – письмове повідомлення із висновками про виконання певної роботи за чітко визначений період часу.

 Довідка – інформаційний документ, що підтверджує певні факти з життя й діяльності окремих громадян, установ, організацій.

 Відгук – висновки уповноваженої посадової особи щодо наукової роботи, художнього твору тощо

Рецензія – критичний відгук фахівця на наукову роботу, художній твір, із критичними зауваженнями, пропозиціями і подальшою рекомендацією (або відмовою в рекомендації) до друку, постановки на сцені тощо

Питання до екзамену 

1.     Особливості професійного спілкування. Основні вимоги до мовлення.

2.     Скласти заяву про вступ до навчального закладу.

3.     Види усного спілкування.

4.     Скласти заяву про надання академічної відпустки.

5.     Поняття етики ділового спілкування.

6.     Скласти розписку на отримання грошової суми.

7.     Форми  проведення  дискусії. Культура мовлення під час дискусії.

8.     Спеціальна термінологія і професіоналізми у професійному мовленні.

9.     Скласти доручення на отримання стипендії.

10. Точність і доречність мовлення. Багатозначні  слова і контекст.

11. Скласти протокол зборів групи з питання надання гуртожитку.

12. Пароніми та омоніми у професійному мовленні. Синонімічний вибір  слова.

13. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

14. Скласти  зразок автобіографії.

15. Морфологічні норми сучасної української літературної мови.

16. Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні..

17. Стилі, типи і форми мовлення.

18. Етикет телефонної розмови.

19. Поведінка під час ділової бесіди. Співбесіда з роботодавцем.

20. Особливості усного спілкування.

21. Гендерні аспекти спілкування.

22. Скласти зразок складної заяви.

23. Скласти  резюме.

24. Бесіда. Функції, види бесіди.

25.  Класифікація  документів.

26. Вимоги до змісту та розташування реквізитів у документах.

27. Оформлення сторінки  документів.

28. Етикет ділового листування.

29. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів.

30. Поняття літературної мови. Мовні норми.

31. Скласти  відомість на отримання  підручників.

          32.  Невербальні засоби спілкування

      33.  Види усного спілкування.

     34. Особливості професійного спілкування. Основні вимоги до мовлення.

     35.Форми  проведення  дискусії. Культура мовлення під час дискусії.